Де Україні взяти гроші на підземні оборонні заводи
«Боротьба з корупцією» чи реальні системні зміни?
За роки незалежності ми зберегли багато ознак радянських управлінських підходів, які часто суперечать реальним змінам в житті. Для державного апарату це виявилося критичною історією, адже він може існувати лише «в межах та спосіб» нормативних документів.
Тож сьогодні весь український державний апарат побудований таким чином, щоб працювати лише на «приблудах». Що таке «приблуди»? Це хитромудрі обхідні механізми, які дозволяють працювати серед десятків правил та інструкцій. Ці правила та інструкції часто не мають сенсу, можуть суперечити одне одному, і є ключовим гачком для Рахункової та Держаудитслужби. Це стосується всіх, навіть президента, просто він про це не знає. Але коли він дає якесь доручення — здавалося б, просте (наприклад, поставити пам’ятник першому космонавту на його могилі) — всі підлеглі по ланцюжку вниз намагаються придумати, як це зробити, щоб і швидко, і без наслідків через кілька років.
Історія про пам’ятник, між іншим, реальна, і в результаті, його зробили за донорські кошти. Хоча «приблуда», як зробити офіційно — була, та нею треба було займатися.
Отже, якщо хочеш бути ефективним чиновником, міністром, політиком — мусиш вигадувати схеми. Навіть найчесніші люди неодноразово вимушені обирати між тим, що є правильно юридично, тим, що є правильно фінансово, і тим, що вважає правильним аудитор. А часто ж буває ще політична доцільність, і журналісти, які можуть, не розібравшись, обвинуватити в незаконних діях. Як було з барабанами для музичних шкіл. Або як залишається з оборонними замовленнями, де заборонено отримувати прибуток.
Тож логічно, що буквально всі учасники політичних процесів, і заодно медіа — концентруються на тому, що є простим, зрозумілим, і легко піддається заміні. На персоналіях, хабарях, втечах, електронних браслетах і т.д.
Якщо хочеш бути ефективним чиновником, міністром, політиком — мусиш вигадувати схеми
Ось голосно прозвучала публічна справа екс-голови ФДМУ Сенниченка. Між тим, для держави Україна не менш проблемною (а як на мене, навіть більше) є зовсім інша історія. Та, що закладена в наше законодавство. Будь-яка структура, що володіє приміщеннями і може здавати їх для проведення заходів — воліє не здавати їх в короткострокову оренду. Бо інакше: а) процедура погодження оренди з ФДМУ затягнеться на місяці; б) доведеться віддавати дуже велику частину доходу ФДМУ. Тож всі — буквально всі державні заклади беруть гроші за «організацію заходу». Беруть офіційно, на спецрахунок, просто в обхід законодавства про державне майно. Інакше ніяких заходів ніде не буде в принципі, і це будуть втрати для держави. А втрати для держави — це вже неефективне управління, і тут хтиво піднімає голову Рахункова.
Це власне і є «приблуда» — щоб і майно використовувати, і при цьому хоч трохи відповідати реаліям. «Приблуда» виникла з намагання поєднати ринкову економіку (майно має приносити прибуток) і планову радянську («нє трожь народноє добро!»).
Є ще більш глибокий пласт проблем щодо управління державним майном. Він не дуже публічний, але впливає на більшість процесів в державі. В ньому немає публічних зажерливих персонажів, тож він майже не цікавить медіа.
Отже, сфера управління державним майном. Здавалося б, дуже просте питання. Є спадок радянської планової системи, і є реформатори, які стверджують, що держава не може бути ефективним власником, і все треба продати. В результаті, кілька десятиліть точиться публічна суперечка навколо корупційних історій — що ж робити, куди це все дівати, і чому приватизація нічого не вирішує.