Країни ЄС вміють захищати свої ринки та свого виробника. Україна ще не навчилася
Торік українські аграрії протистояли одночасно трьом кризам — повномасштабній війні, руйнуванню звичних маршрутів доставляння агропродукції на світові ринки та здорожчанню логістики.
До перелічених криз додалася четверта — більшість дверей, крізь які наша агропродукція потрапляла на світові ринки, зараз призачинені внаслідок ембарго, запровадженого з квітня пʼятьма країнами ЄС (Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією та Болгарією) та фактичного припинення в липні «зернового коридору». Якщо з логікою дій росіян у Чорному морі та цілями знищення України все ясно і зрозуміло, то політика дружніх країн ЄС по периметру нашого кордону — той простір думок і рішень, на який ми можемо і мусимо впливати. Проте поки ситуація все ще не вийшла за рамки сподівань на скасування ембарго.
На закриття кордонів по західному периметру впливають майбутні вибори до парламенту Польщі та масові протести польських фермерів через «непатріотичну» поведінку польських бізнесменів, які надали перевагу дешевшому українському зерну замість місцевого. Влада оперативно пішла назустріч фермерам та заборонила імпорт соняшника, кукурудзи, пшениці та ріпаку з України, згодом заборона поширилася на українські малину, полуницю, суницю та багато іншого. Лунають прогнози, що заборона триватиме необмежений час. Це все означає, що український агровиробник більше не може продавати свою продукцію в Польщі, або через Польщу, і взагалі тепер невідомо коли зможе і як діставатись до ще відкритих ринків.
