Податки для фізичних осіб в Україні: Що варто змінити після війни?
Минулого року, працюючи над циклом статей про історію податків, я дозволив собі дещо пофантазувати про те, якою має бути ідеальна податкова система для України.
На мою думку, нам потрібна справжня податкова революція, яка подарувала б суспільству такі принципові зміни:
- Транзакційні, а не «дискреційні» податки. Необхідна повна відмова від оподаткування «доходу» чи «прибутку» з перенесенням фокусу на оподаткування споживання.
- Податки без податкових інспекторів. Зникає дискреція — і зникає чиновник, який контролює, регулює, нараховує та карає. Держава заощаджує на зарплатні для цього чиновника та уникає корупційних ризиків.
- Вивільнення часу платників податків. Автоматизуємо оподаткування, робимо його «непомітним» для платника і забуваємо про стоси звітності та складне заповнення декларацій.
- Податок як сплата за державний сервіс. Платник податку одним кліком у смартфоні міг би заблокувати витрачання сплачених ним грошей на речі, які він вважає непотрібними (барабани для бомбосховищ, ремонт щойно відремонтованої будівлі суду або нова дорога для власників Буковеля).
Читайте також: Аліна Ратушна Повернення податкових перевірок: До чого готуватися?
На превеликий жаль, все це поки що залишається лише фантазіями. Навряд чи український парламент впровадить настільки радикальні кроки. Тож, імовірно, в країни є шанс лише на косметичні зміни, які не зазіхатимуть на наявну систему, а коригуватимуть певні елементи — базу, ставки чи податкові пільги. І не факт, що відкоригують у кращий бік.
Через це я пропоную обговорити поточну ситуацію з одним із найважливіших податків — ПДФО (податком на доходи фізичних осіб). Чи потрібно Україні змінювати правила його справляння і яких результатів можна буде досягти завдяки цим змінам?
А як воно за кордоном?
Забігаючи наперед — у світі не існує єдиних підходів до цього податку. Є держави, які принципово не справляють податок з доходів своїх резидентів — фізичних осіб. Зокрема, йдеться про Монако, Об’єднані Арабські Емірати, Кувейт, Катар, Бахрейн або ж зовсім екзотичні Бермуди чи Кайманові острови.
На іншому полюсі — високоподаткові юрисдикції, де іноді доводиться віддати державі понад 50% від заробленого. Справжнє «податкове пекло» — це Швеція, Німеччина, Данія, Австрія чи Нідерланди. Хоча в ролі «компенсації» платники податків у цих країнах отримують безліч соціальних «подарунків» від урядів.
Іноді на додаток до ПДФО держава збирає з особливо заможних громадян ще й так званий «податок солідарності», а в деяких країнах існує також спеціальний збір на оборону.
Україна перебуває в групі країн із «середнім» податковим навантаженням. Серед країн, податки в яких дещо більші або менші, ніж у нас, — майже всі наші країни-сусіди з Центральної Європи та пострадянського простору, але не лише вони. Наприклад, ПДФО за ставкою 10% справляється в Румунії, Північній Македонії, Болгарії, Боснії, Косово та Казахстані. 12% доведеться сплатити в Молдові. 15% — в Угорщині та Чорногорії. 20% — в Сербії, Грузії, Естонії чи Вірменії.
Авжеж, не варто забувати про те, що паралельно зі «звичайними» ставками податку часто-густо існують пільгові. Людина може сплатити високий податок на суму заробітної плати чи гонорару, але з отриманих протягом податкового року пасивних доходів, наприклад дивідендів чи процентів, у неї заберуть значно менше. Гарним прикладом є Іспанія, в якій податок на «звичайні» доходи становить від 19% до 47%, а на дивіденди чи проценти — лише від 19% до 28%.
У деяких країнах кожна доросла людина подає податкові декларації та платить податки самостійно. В інших — можна обрати сплату податку всією родиною, отримуючи пільги та знижки на кожну дитину. Також у кожній країні є свої правила щодо пільг та вирахувань — іноді вдається суттєво зменшити свої податки, зменшивши отриманий дохід на різноманітні витрати, навіть на вартість бензину, який витрачається для того, щоб доїхати до місця роботи.